На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Творчість Володимира ВИННИЧЕНКА 1902-1920 рр. (реферат), стр. 1

Творчість Володимира ВИННИЧЕНКА 1902-1920 рр. у генетичних і типологічних зв’язках з європейскими літературами

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – “Українська література”.

Захищена 12 жовтня 1998 року у спецраді Київського Національного університету ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА.

ВСТУП

Актуальність теми. З початку 1930-х рр. і до кінця 1980-х рр. творча спадщина Володимира Винниченка була вилучена з нормального культурного обігу: твори його не друкувалися в УРСР і не вивчалися. Винниченкознавство як літературознавча ділянка існувало й розвивалося лише за кордоном - завдяки дослідженням Г.Костюка, М.Мольнара, С.Погорілого, Л.Онишкевич, В.Ревуцького(1) (хоча погляд на Винниченка-письменника крізь політичну призму нерідко давався взнаки і там)...

Що ж до “материкової” України, то тут варта згадки спроба повернення спадщини В.Винниченка в середині 1960-х рр. (це питання ставилося О.Гончарем на 5-му з’їзді письменників України та І.Дзюбою в його трактаті “Інтернаціоналізм чи русифікація?”). Спроба ця - з огляду на несприятливі суспільно-політичні обставини - виявилася невдалою, після чого штучна пауза затяглася ще на два десятиліття. Перший етап у вивченні феномена Винниченка після реабілітації письменника наприкінці 1987 р. мав ту особливість, що з’ясовувалися передусім обставини його політичної біографії (до речі, з акцентом на моментах “пробільшовицької” орієнтації Винниченка!), визначалися

загальніконтури й масштаби творчої спадщини, його місце в історії українського письменства. Цим питанням були присвячені публікації П.Федченка, І.Дзеверіна, М.Жулинського, М.Слабошпицького та інших дослідників.(2) Жанри нарису й огляду домінували - і в цьому була своя закономірність.

З початку 1990-х рр. стали з'являтися вже не тільки публікації нарисового характеру, а й студії типу “життя і твор-чість” (монографія О.Гнідан та Л. Дем'янівської “Володимир Винниченко. Життя, діяльність творчість” - К., 1996). монографічні дослідження спадщини письменника під кутом зору певної проблеми (напр., праця Л.Мороз “Сто рівноцінних правд”.Парадокси драматургії В.Винниченка” - К., 1994, в якій переконливо розкрито зв'язки драматургії письменника з філософськими ідеями доби, а також “новою драмою” кінця ХІХ і початку ХХ ст.ст.).

Визначаючи в 1971 р. - з нагоди 20-річчя з часу смерті В.Винниченка - найактуальніші завдання винниченкознавства, Г.Костюк наголошував, що одним із них є “вивчення Винниченкової творчости в ширшому порівняльному аспекті світової літератури”. “Критика, - констатував дослідник, - кидала різні думки про впливи чи співзвучність творів В.Винниченка з різними авторами світу: тут і Ф.Достоєвський, і М.Горький, і М.Арцибашев, і Л.Андреєв, Леся Українка вказувала на співзвучність з мотивами А.Чехова і Гавптмана. Один німецький критик ... в рецензії на “Брехню” ... висловився був, що героїня драми Наталя Павлівна “загадкова жінка, яка постала за допомогою Ібсена і декількох французів. Не можна обійти і Метерлінка, драматурга, до якого пильно приглядався завжди Винниченко, п’єси якого сусідували і конкурували з Винниченковою “Брехнею” в репертуарі знаменитої італійської Емми Граматіки; навіть назву для своєї нової п'єси “Великий секрет” (1926 ) Винниченко запозичив від Метерлінка”.(3)

Проблема, поставлена чверть століття тому Г.Костюком, зберігає свою актуальність і донині. Вона не ставала досі предметом спеціального дослідження, хоча на пошук аналогій і зіставлень “провокує” сама творчість Винниченка. Прагнучи “прорубати вікно в Європу”, цей письменник вів постійний творчий полілог з багатьма попередниками і сучасниками, чутливо реагуючи на зміну літературних мод, на естетичні шукання як у західноєвропейській, так і в російській літературі. Винниченко як явище української літератури не може бути “розгаданий” поза його численними творчими захопленнями і відштовхуваннями, що передбачали як засвоєння, трансформацію чужого досвіду, так і полеміку з ним. Стосовно драматургії В.Винниченка значну частину роботи в цьому аспекті виконала Л.Мороз. Але в тому то й річ, що дослідження генетичних і типологічних зв'язків прози й драматургії письменника з художніми явищами світової літератури кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.ст. - це завдання надто масштабне, щоб бути вичерпаним в одній-двох монографіях.

Необхідність розгляду творчості В.Винниченка в порівняльному аспекті тим більш очевидна, що сама вона є переконливим доказом того, що український культурний розвиток був, за словами Д.Чижевського, “складовим елементом загальноєропейського”: “Коли український культурний розвиток проходив ті самі стадії, що й європейський взагалі, то не тому, що на Україну приходили ззовні “впливи”, на Україні чинять “чинники”, “фактори” чужого походження, а тому, що Україна яко частина європейської культурної цілости переживає ті самі внутрішні процеси, що й цілість, до якої вона належить”.(4)

З'ясуван

    вперед >>

© 2006. Все права защищены.