На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Поезія Володимира Сосюри (реферат), стр. 2

ті проходять через призму оцінки їх малим Саш­ком Довженком, що надає оповіді щирості, непідробного ліризму й задушевності, тонкого гумору. Описуючи своє дитинство, яке проходило на лоні живописної природи, Довженко з любов'ю згадує свою родину — схожого на бога Саваофа діда, що ніколи не розлучався з псалтирем, лайливу прабабу, яка проклинала всіх, хто потрапляв їй на очі, напрочуд доброго батька, який любив розповідати синові про Дес­ну, про трави, про таємничі озера; тиху, люблячу матір, яка кохалась у рослинах І саджала їх у своєму невеличкому городі, “щоб проізростали”, добрих знайомих і просто хороших людей, які, як і його батько, рятували селян від смерті, від повені, від лиха.

Ліричні поетичні описи — дивний сон хлопчика — чергуються із сценами, написаними в стилі українського народного гумору. Такою є картина великодньої повені, коли вся загребельська парафія сиділа на стріхах з несвяченими пасками, а рев худоби по кошарах, крики людей «рятуйте!» ніскільки не бентежили отця Кирила, що з дяком І старостою роз'їжджав на човні і святив паски чистою деснянською водою.

Згадуючи минуле своєї родини, свого народу, Довженко не раз під­креслював, що в його житті було і багато «неладу, плачу, темряви й жалю». Автор звернувся до спогадів свого дитинства не тому, що убо­лівав за старовиною, минулим. «Я не приверженець старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому,— писав Довженко у повісті.— Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм».

Привертають увагу й роздуми письменника про людей праці, про покликання митця і витоки його патріотизму. Закоханий у рідний край, у працелюбний І красивий душею український народ, Довженко вважає обов'язком письменника показати світові, що життя саме по собі пре­красне. Тому він з таким замилуванням виводить у повісті світлий і неповторний образ зачарованої Десни, цієї «незайманої дівиці», згаду­ючи про яку письменник «добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим». До річки свого дитинства Довженко звертається з неприхо­ваною любов'ю: «Далека краса моя! Щасливий я, що народився на тво­єму березі, пив у незабутні роки твою м'яку, веселу сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і сказання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на пере­вернутому небі...»

Благословляючи Десну — «далеку красу мого дитинства» — за щедрі дарунки, письменник показав, що людина, «яку посаду не займала б, стає безбарвною, сліпою, якщо вона в історії свого народу, в житті своїх предків нічого не бачить дорогого, близького, рідного».

Про що б не говорив письменник, усе йому дороге і близьке. Про основу естетики Довженка і зміст його кіноповісті образно сказав М. Рильський у статті «Олександр Довженко”: «Його «Зачарована Дес­на» — це задушевна лірична сповідь, по вінця напоєна любов'ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорб­ним минулим, з її великим і радісним майбутнім». «Зачарована Дес­на» — це гімн красі, природі, рідному краю, поетична картина трудо­вого життя народу.

<< назад    

© 2006. Все права защищены.