На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Художній розпис тканин (курсова робота), стр. 2

ямій залежності від величини проміжку часу, що віддаляється від моменту його створення. Іншими словами, чим більший вік твору, тим його духовна наповненість сильніше збуджує наші естетичні почуття.

Сьогодні декоративно прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну, естетичну.

Розділ 1

Історія розвитку художнього розпису тканини

Мистецтво прикрашати тканини відоме з давніх часів. Спочатку з’явився ткацький малюнок, який створювали особливим переплетенням ниток в процесі виготовлення тканин. Пізніше малюнок стали наносити ручним способом. Ще пізніше були винайдені друкарські дерев’яні дошки.

В ХVIII столітті для друку почали використовувати металеві вибивні дошки.

Наступним кроком стало винайдення друкарських машин. Малюнок майстра-гравера вирізали на металевих валах, вали занурювали в фарбу, прокочували по тканині, наносячи візерунок. Якщо малюнок був кольоровим, підготовлювали декілька таких валів – для кожного кольору фарби.

Іноді при оформленні тканини використовували одночасно два способи прикрашання – переплетення ниток і розпис (або вибійка). Такими були китайські тканини “кесе”, в яких ткацький візерунок доповнювали розписом пензля.

Найдавнішим із відомих розписів (біля двох тисяч років) є китайський розпис із давнього поховання. Тканина на диво добре збереглася. Вона покрита темними фігурами, розфарбованими мінеральними барвниками.

Батьківщина гарячого батику вважається Індонезія. Класичний гарячий батик – дуже трудомісткий вид розпису. Тільки підготовка тканини займала декілька днів. Спочатку тканину тримали у воді 1-2 дні для пом’якшання, потім прали, сушили. Після цього кип’ятили в рисовому крохмалі 15 хвилин. Після повторного висушування тканину відбивали до м’якості дерев’яним валиком.

Розпис робили з допомогою винайденого в ХVII столітті інструменту “чантингу”. Це маленька мідна посудина з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев’яною ручкою. Тканину з нанесеним воском малюнком на кілька годин занурювали в розчин барвника. Під час фарбування тканину обережно перевертали, стараючись щоб шар воску не потріскав. Потім тканину висушували і знову наносили воском інші елементи малюнка. Фарбування починали від найсвітлішого кольору до темного. Операція повторювалась стільки разів, скільки кольорів в малюнку. Після закінчення фарбування тканину знову висушували. Остання операція – знімання воску.

З часом техніка ручного батику використовувалась все рідше. Штамп із тонких металевих дротиків значно прискорили процес. Такий штамп занурювали в розтоплений віск, потім прикладали до полотна. Одержані контури малюнка заливали фарбою. Якщо раніше на розпис одного куска тканини йшло від півтора-двох тижнів до двох років, то з допомогою штампів можна було зробити в один день до двадцять кусків.

В кінці ХVII століття Європу покорили своєю красою індійські вибійні тканини – ситці. Штампом з нанесеним барвником наносили удари по тканині – вибивали тканину. Спочатку з’явилась вибійка в один колір фарби.

В кінці XVII століття з’явилась так звана білоземельна вибійка – кольоровий штамп на білому фоні. Тоді ж почали використовувати більш складний контурний малюнок.

В штампуванні використовувались пігментні присипки, для чого варили спеціальну клейку масу із рослинного масла. Масло кип’ятили 12 годин, після чого вливали в посудину з холодною водою. На дно випадав густий осадок, який зливали окремо. Цим осадком друкували малюнок, який потім присипали пігментами, часто блискучими.

В Індії та Індонезії розписи найчастіше використовувались для оформлення одягу. В Японії та Китаї розписи використовували також при створенні традиційного для цих країн інтер’єру: ширм і картин. Майстри користувалися тушшю часто з допомогою одного кольору, створюючи надзвичайної краси пейзажі. Пензель в руці художника то сильно і різко підкреслював одні елементи, то плавними і ніжними розпливами промальовував інші. Зараз ми назвали б цю техніку вільним розписом.

Сучасні версії ручного розпису тканини, спираючись на традиційні напрямки, підкріплені новими технологіями.

В гарячому батику замість бджолиного воску почали використовувати парафін і стеарин. Сітка тріщин, яка з’являлась в процесі фарбування в техніці гарячого батику і вважалась браком, отримала значення самостійного ефекту і стала невід’ємною частиною і символом цієї техніки.

З винайденням клейкого матеріалу, названого резервом, розвинулась принципово нова техніка розпису – холодний батик.

<< назад    вперед >>

© 2006. Все права защищены.