На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Словесна наочність в ораторському мистецтві (реферат), стр. 1

Реферат на тему:

Словесна наочність

в ораторському мистецтві

ПОВТОР — повторення того самого слова чи виразу з метою виділити, підкреслити істотне у мовленні, підкреслити ті чи інші деталі в описах, посилити експресивно-зображувальні властивості мови. Повтор допомагає повніше відобразити хвилюючі моменти в житті людини, її емоційний стан: "Ох, як весело на світі, як весело стало" (T. Шевченко); "Не плач, не плач за юністю своєю!" (М. Рильський)'.

ІНВЕРСІЯ — мовленнєвий зворот, який полягає в умисній, стилістично виправданій зміні прямого порядку слів. Зміна зви-

чайного порядку слів у реченні надає фразі особливого стилістич­ного забарвлення, посилює смислову значущість слів:

Робочим головам, рукам

на сій окраденій землі

свою ти силу ниспошли (Т. Шевченко)

ГРАДАЦІЯ — поступове підвищення, посилення. Стилістична фігура, що полягає в такому розташуванні частин висловлювання (слів, частин речення), коли кожна наступна містить у собі поси­лення (послаблення) смислового чи емоційно-експресивного зна­чення. Є градація висхідна і спадна:

Скажи, що правда оживе,

натхне, накличе, нажене

не ветхеє не древлє слово

розтленноє, а слово нове

між людьми криком пронесе

і люд окрадений спасе

од ласки царської... (Т. Шевченко)

АНТИТЕЗА — протилежність, протиставлення. Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних образів і понять.

РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ - запитання, яке не переслідує мети отримати відповідь слухачів, спрямоване на ствердження якоїсь ідеї або таке, яке використовується як засіб підсилення уваги аудиторії:

Бути чи не бути? (В. Шекспір)

РИТОРИЧНИЙ ВИГУК - особливо емоційне ствердження або заперечення, констатація якогось факту або думки, що супровод­жується окличною інтонацією:

«О часи, о звичаї!» (М. Цицерон)

ЕПІТЕТ — один з основних тропів, художнє, образне озна­чення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Найчастіше епітетами виступають означен­ня — прикметники:

Такої дивної отрути

я ще ніколи не пила.

Такої чистої печалі,

такої спраглої жаги,

такого зойку у мовчанні,

такого сяйва навкруги (Л. Костенко)

ТРОПА — слова, звороти, які вживаються у переносному зна­ченні: порівняння, метафори, епітети, гіперболи тощо.

МЕТАФОРА — вид тропа, що побудований на основі вживан­ня слів або виразів у переносному значенні за подібністю, анало­гією тощо і служить одним із засобів посилення образності й ви­разності мови. Розрізняються метафори прості, побудовані на збли­женні предметів чи явищ за однією якоюсь ознакою, і метафори розгорнуті, побудовані на різних асоціаціях між предметами і яви­щами. Наприклад: "Шовковий шум нив" (М. Коцюбинський); "Напи­тись голосу твого" (Л. Костенко),

Посіяли гайдамаки

в Україні жито,

та не вони його жали.

Що мусим робити?

Нема правди, не виросла;

кривда повиває... (Т. Шевченко)

МЕТОНІМІЯ — заміна одного слова іншим на основі близь­кості виражених ними понять, суміжності позначених предметів:

"Київ радо зустрічає гостей" (О. Гончар); "Увесь вітряк відразу ви­бухнув реготом" (М. Стельмах).

СИНЕКДОХА — заміна одного слова чи виразу іншим на ос­нові якоїсь кількісної характеристики предмета мовлення: дах над головою (замість будинок); "Наш люд має в собі багато сили, щоб родити Шевченків, Фельковичів, Франків" (В. Стефаник).

ГІПЕРБОЛА — перебільшення. Стилістична фігура, в якій на­вмисно перебільшено певну ознаку з метою надати зображуваному більшої виразності, загостреності, наприклад: "Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання..." (В. Сосюра).

ПРИСЛІВ'Я — це виражений структурою речення влучний об­разний вислів, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду: "Не спитавши броду, не лізь у воду". Прислів'я співвідноситься з реченням, має синтаксичну завер­шеність, виступає як окреме судження, нерідко має ритмічну бу­дову, а його частини можуть римуватися: "За праве діло стій сміло".

ПРИКАЗКА — стійкий фольклорний вираз, який несе у собі емоційно-образну характеристику якогось явища. Приказка на відміну від прислів'я завжди виступає у мовленні як частина судження. За

своєю структурою вона може співвідноситися і з реченнями, і з сло­восполученнями: "Був кінь, та з'іздився", "Не мала баба клопоту, та купила порося". В основі приказки може лежати метафора ("уби­ти двох зайців"), порівняння ("як корова язиком злизала") тощо.

ПРИМОВКА — жартівливий, переважно римований вислів, що використовується в усному і пи

    вперед >>

© 2006. Все права защищены.