На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Спроба латинізації українського писька (реферат), стр. 2

ий був би бар’єром для русофільської орієнтації та настроїв серед галицьких українців. А оскільки багато адміністративних реформ у ту епоху проводилося австрійським урядом поспішно, без відповідної підготовки, то на місцях вони справляли неґативне враження і сприймалися як акції насильницькі (В.Сімович:14).

Сам Й.Їречек, будучи ґрунтовно обізнаним у галузі теоретичної та практичної діяльності чешських будителів другого покоління, у тому числі в питаннях удосконалення слов’янського правопису, опирався на їх досвід при створенні проекту нового українського правопису та “виправлення” усієї наукової граматики української мови. При особистій зустрічі з Я.Головацьким (першим професором та завідуючим кафедрою української (русинської) мови, що була відкрита 1848 року у Львівському університеті) Й.Їречек офіційно запропонував йому розробити нову українську граматику основуючись на чеському досвіді. Про це свідчить сам Я.Головацький в листі до Г.Шашкевича:“Іречек...мене...препоручилъ щобы сочинити Грамматику по образцу чешской Гатталы”[Студинський:461]. Згідно з Й.Їречеком, правопис повинен найбільш наочно відображати фонетичну і філологічну сторони мови, а також його граматичну структуру. На його думку, прийнятною і перспективною могла стати лише та система слов’янського правопису, в якій кожному звукові відповідає окрема графема, зовнішнє оформлення якої повинно бути максимально простим [Vorschlag:22-23].

Достатньо ясно Й.Їречек висловився з приводу пріоритетів при виборі фонетичного чи етимологічного правопису – проблеми вельми актуальної особливо на початковій стадії становлення будь-якої слов’янської літературно-писемної мови. Він вважав, що фонетичний правопис “використовується тільки в наукових дослідженнях та діалектології (?!–В.М.), писемній же мові, яка дотримується загальноприйнятних норм (?!–В.М.), воно користі не принесе” [Там само. 23]. В той самий час потенційний реформатор констатує у своєму проекті, що етимологічний правопис здатний внести ще більшу плутанину, тому що нерідко відновлюючи праслов’янський стан окремих форм, він може створювати ситуацію, при якій не маючи спеціальної філологічної освіти тяжко буде сприймати написане рідною мовою. Узагальнюючи, він радить “залучати вибірково ті чи інші елементи фонетичного етимологічного правопису, трактуючи їх у відповідності до потреб тієї мови, якій вони служитимуть [Там само].

На ці та деякі інші пункти проекту Й.Їречека одразу ж гостро критично відреагував русофіл Б.Дідицький у своїй брошурі “О неудобности латинской азбуки въ писменности руской, розсужденіе Богдана А.Д., Віденъ,1859”.

Власне графічна сторона проекту галицько-української латиниці була представлена Й.Їречеком у вигляді комбінації різних слов’янських графічних систем на базі латиниці з переважанням елементів чеського діакритичного правопису. Безпосередньо з рідної для Й.Їречека чеської мови запозичені графеми c,s,z,e,v,j. З хорватсько-словенського правопису(“гаїці”), який у своїй основі опирався на чеський зразок, передбачалося залучити графему c. На думку автора проекту, вигода подібних запозичень в тому, що відпадає необхідність придумувати нові графічні позначення та міняти фонетичну якість самих латинських букв [Vorschlag:11]

Й.Їречек обстоює латиницю для галицьких українців ще й тому, що “...проведення реформи українського правопису на традиційній для нього кириличній основі в дусі тої, що провів у сербів Вук Караджич, зв’язане зі значно більшими труднощами, тому що для її здійснення виникає необхідність у 12 нових буквах”[Там само].

Відмітимо сильні та слабкі сторони проекту Й.Їречека. Одна з сильних його сторін – спроба уніфіковано позначити систему українських приголосних, які підлягають процесу палаталізації. Хоча саму ідею автор проекту запозичує у роботах Ф.Міклошича, і вирішує її, на наш погляд, більш послідовно, ніж відомий вчений, який для означення палатальности слов’янських приголосних у всіх випадках (за вийнятком позначення l=L) використовує позначення апострофа (’). Зокрема, відштовхуючись від польської ґрафіки, Ф.Міклошич не зовсім правильно похзначає тверде “л” знаком “l”, а м’ягке – “l’”. Порівняй, наприклад, в його “Порівняльній граматиці слов’янських мов”: lev , але l’va

У Їречека ця ситуація відображена більш послідовно, а саме, як l-l’ чи t-t’, d-d’, s-s’, z-z’ і т.д. Графема “l” у нього використовується тільки зі спеціальною метою – в праслов’янських сполученнях *ъl+консонант ( типу volk), а також в іменниках ч.р. типу orel та дієприкметниках минулого часу ч.р. типу pochodyl.

До слабких аспектів проекту слід віднести, наприклад, неповне охоплення фонетико-фонологічної картини української мови. Зокрема, Їречек тільки спорадично виділяє дзвінкі аффрикати, передаючи їх через транслітерацію у прикладах типу dzvun (с.45), dzvunyca (с.39), dozdzove (с.57), vydzu (с.46).

Перелік невідповідностей та помилкових положень в цьому проекті можна істотно розширити, хоча, справедливости ради, с

<< назад    вперед >>

© 2006. Все права защищены.