На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Стратегія та програма конструктивної суспільно-державної опозиційної діяльності в УРСР (реферат), стр. 1

СТРАТЕГІЯ ТА ПРОГРАМА КОНСТРУКТИВНОЇ СУСПІЛЬНО-ДЕРЖАВНОЇ ОПОЗИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УРСР

Український національно-визвольний рух у ХХ ст. пройшов два великі етапи: революційний і еволюційний. Кожний мав свою внутрішню логіку розвитку.

Ці періоди вимагають критичного аналізу, виявлення закономірностей, позитивів і негативів. Поразка революційної збройної боротьби покликала до життя у 60-80-х рр. XX ст. нові форми, методи, засоби боротьби. Практика довела, що всупереч різним песимістичним прогнозам прихильників силових революцій, вони (нові форми) виявилися більш перспективними і врешті-решт дали довгоочікуваний результат — проголошення Української держави.

Опускаючи революційний період боротьби, зосередимо увагу на етапах еволюційного періоду національно-визвольного руху.

Після періоду силової боротьби, збройного опору існуючій владі, який тривав на західноукраїнських землях до 1954 р., у середині 50-х років відбувся перелом у суспільній свідомості, який полягав в усвідомленні, що підпільні, конспіративні, а тим більше силові методи боротьби у тоталітарному суспільстві є безперспективними. Створення конспіративних груп, намагання роздобути чи виготовити зброю для вчинення терористичних актів — усі ці заходи, як показала практика, були приречені на поразку. Кілька утворених на початку 60-х груп такого спрямування («Український національний комітет», «Ходорівська група») були легко виявлені чекістами, їх учасники суворо покарані — деякі засуджені до смертної кари. Якогось впливу на суспільну свідомість це не справило, оскільки арешти, суди і слідство відбувалися у суворій таємниці. Отже, про повернення до старих методів боротьби не могло бути й мови. Якщо й траплялися такі ініціативи, то крім шкоди для загальнонаціональної справи, результатів вони не приносили.

В умовах тоталітарного режиму актуальним стало питання збереження генофонду нації, її мовної, культурної, релігійної ідентичності. Відстоювання цих цінностей відбувалося не у зіткненні із системою, а всередині самої системи із дотриманням і використанням чинних законів, передовсім Конституції СРСР і Конституції УРСР, які існували формально, без застосування їх у практичному житті, але до яких треба було апелювати для відстоювання прав людини й нації. Після критики діяльності Сталіна Микитою Хрущовим у 1956 році на ХХ з’їзді КПРС, оприлюднення страхітливих злочинів сталінізму, зусилля нації в особі її не здеморалізованих системою представників були спрямовані на протидію русифікаційній політиці Москви, збереження мови, відродження культури, розвиток і підтримку талантів у різних сферах діяльності. В цьому суспільно-політичному «кліматі», в час хрущовської «відлиги» в кінці 50-х, на поч. 60-х народився суспільно-культурний рух, що отримав назву «шістдесятництва». У пошані були нові, відмінні од офіційних, думки, літературні і мистецькі твори, які не вкладались у прокрустове ложе соціалістичного реалізму. Популярними стали вечори поезії, на яких виступали Микола Вінграновський, Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко — вони збирали тисячні аудиторії. Відхилені цензурою твори передруковувалися на машинках, поширювались у фотокопіях, на магнітофонних стрічках. Разом із публіцистичними творами на захист української культури і мови вони започаткували український «самвидав», що став складовою частиною суспільно-культурного життя України тих років. Важливо відзначити, що рух «шістдесятників» не мав на першому його етапі антирадянського антикомуністичного спрямування. Листи, заяви, протести, публіцистичні твори були написані з позицій т. зв. ленінської національної політики, яку начебто порушив і спотворив Й. Сталін.

В русі «шістдесятників» простежується активна еволюція. На формування світогляду творчої молоді значною мірою впливала новітня філософія, культура, література і мистецтво Заходу. Певну роль тут відіграв український журнал «Всесвіт» і російський «Иностранная литература», які друкували переклади творів Е. Хемінгуея, А. Камю, Ф. Кафки, Г. Марселя та ін. Філософія екзистенціалізму, новітні течії й напрямки в літературі та образотворчому мистецтві — все це руйнувало µрунт під марксистсько-ленінським світоглядом, змушувало замислюватися над долею рідної науки та культури. Велика спрага була на літературу бібліотечних «спецфондів» і ту, що видавалася за кордоном і яка складними шляхами потрапляла в Україну. Одне з таких видань — книжка «Вивід прав України» (видавництво «Пролог», 1964) мало істотний вплив на переростання національно-культурного руху у суспільно-політичний. Особливість руху полягає в тому, що він являв собою спорадично виникаючі осередки творчої молоді, яку об’єднували спільні зацікавлення, прагнення до неординарного мислення, критичного сприйняття дійсності, без належності до якоїсь політичної структури. Це було дивне явище «неорганізованої» організованості, оскільки кожен жив своїм життям та водночас усі переймалися спільними ідеями. Це було унікальне явище. Саме процеси відродження, що охопили н

    вперед >>

© 2006. Все права защищены.