На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

П єр де Ронсар - видатний французький поет (реферат), стр. 2

французької лірики другої половини XVI століття пройшов під знаком поезії Ронсара. Під час створення літературної групи Ронсар узяв за зразок Олександрійську Плеяду, що включала сімох відомих грецьких поетів епохи Птолемея II. Позитивний принцип об'єднання, заснований на поклонінні грецькій, римській та італійській літературам, мав противагу - менш виправданий негативний принцип - презирство до рідної французької словесності. Маніфестом нового покоління поетів став трактат однодумця П'єра де Ронсара - Жоашена дю Беллі "Захист і прославляння французької мови" (La Deffence et illustration de la langue francoyse, 1549), що поділяється на дві книги. У першій роз'яснюються концептуальні погляди плеядистів: · французька мова не настільки багата, як грецька або латинь; але стверджується, що французька має необмежені можливості, їх варто невпинно розвивати; · одними перекладами класичних творів, при всій їхній корисності, цього не домогтися, тому краще наслідувати класиків; · потрібно відмовитися від примарної мети відродити на французькому ґрунті грецьку або латинську словесність. У другій книзі мова йде про те, що природний талант поета може бути посилений ревносним вивченням класичних авторів; детально аналізуються жанри, які необхідно культивувати у Франції (ода, елегія, еклога, епічна поема, комедія, трагедія і сонет); обговорюються технічні прийоми. Завершується трактат закликом до французів писати рідною мовою. Слава маніфесту усієї школи плеядистів, набагато більша, ніж того заслуговує її зміст, це пояснюється своєчасністю появи у літературному світі і пристрасністю мови. Справжня ж заслуга її автора відноситься до сфери власне поезії. П'єр Ронсар прагнув здійснити реформу мови та розвинути на французькому ґрунті далекі їй колись види літературної творчості. Вимагаючи корінних перетворень прозаїчного і віршованого складу, відзначаючи недосконалість сучасної йому словесності, через свої твори Ронсар прагнув віднайти, хоча б у минулому, зразки, гідні наслідування. І джерелом пошуку став для нього класичний світ.

Класицизм є однією з найбільш характерних рис усієї творчої діяльності поета. В основу судження самого Ронсара: "Abrege d'аrt poetique" (1565), що розглядало питання віршування, рими, поетичних оборотів, були покладені принципи поезії античності. Щоправда, зачасти він писав штучним складом, але був здатен створювати зразки витонченого поетичного стилю.

П'єр де Ронсар зверхньо ставився до середньовічних письменників і їхньої мову, але припускав, що в інтересах багатства літературної мови, доцільно включення у неї оборотів і слів, узятих з окремих провінційних діалектів Франції. Слава Ронсара свого часу була дуже великою; майже жодного істотного заперечення не лунало проти його теорії; ще у XVII столітті багато письменників (наприклад сатирик Матюрен Реньє) були рішучими її прихильниками. Торквато Тассо дуже високо оцінював Ронсара; шанувальником і послідовником французького поета у Німеччині був Мартін Опіц; сліди впливу відчуваються також у тогочасній польській літературі. Згодом настала пора забуття Ронсара, що було настільки ж несправедливим, як і колишнє безумовне поклоніння. П'єр де Ронсар писав: "На жаль, не час плине, пливемо ми".

Художня діяльність П'єра де Ронсара і досягнуті ним результати дотепер оцінюються по-різному: одні заперечують будь-яке видатне значення творів, підкреслюючи його негативні, певною мірою смішні сторони, інші відзначають заслуги поета. Безсумнівно, що Ронсар багато у чому помилявся: у його творах іноді виявлявся педантизм, в клоняючись класикам, він надто холодно і зневажливо ставився до всієї середньовічної літератури, складав нові слова механічним шляхом, іноді зовсім усупереч духові французької мови. Часто, не знаходячи підтримки серед французьких поетів того часу, він продовжував творити. "Хто живе, даремно жде хвальби зарозумілої юрби" пише П'єр Ронсар.

Ронсар був твердо переконаний, що докорінний переворот у літературі можна здійснити за кілька років, і хотів продемонструвати це на власному досвіді. Він щиро приймав до серця інтереси французької літератури, уболівав, бо бачачи, що вона не може зрівнятися з грецькою і латинською, і все рівно прагнув піднести її до античного рівня. Творчість П'єра де Ронсара має величезне історично-літературне значення, як для французької літератури, так і для світової культурної спадщини.

<< назад    

© 2006. Все права защищены.