На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

280 річниці з дня народження Григорія Сковороди (реферат), стр. 2

лі Чорнухах Григорій затримався до 11-12 років, але на ціле життя вкарбовує у пам’ять все розмаїття дитячих вражень. Не випадково зустрічаємо в листах, написаних через десятиліття враження дитинства: “Я ще хлоп’ям вивчив баєчку” чи “я ще хлопчиком чув від знайомого Персіянина таку баєчку”. А слухати і запам’ятовувати було що! Тоді ще носили по Україні невмирущу народну думу, натхненну козацьку пісню сліпі лірники і кобзарі, несучи своєму народові високі поетичні зразки художніх смаків і уподобань співвітчизників. Того впливу зазнав і Сковорода. Григорій мав від природи чудовий голос і неабиякий музичний хист. Пізніше вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, бандурі. У Чорнуській школі був солістом у церковному хорі, Що разом із винятковими здібностями до навчання відкривало йому дорогу до підготовчого класу Київської академії.

Київська академія вабили кожного, вчитися в ній – було мрією багатьох. Перед її брамою. Зупинився зачудовано в 1734 році дванадцятилітній Григорій Сковорода.

Київська академія була першим вищім учбовим закладом на Україні. 1625 рік, рік відкриття Київської братської школи, вважається початком вищої освіти в Україні. У 1631 році видатний український діяч культури Петро Могила об’єднав братську школу з школою Кирко –Печерської лаври в єдиний Києво-Могилянський колегіум. З 1694 року колегіум називають Київською академією. Вся українська культура XVII-XVIII ст. – література, музика, живопис, архітектура – безпосередньо зв’язана з історією Київської академії, яка давала не лише добру світську освіту, але й високе патріотичне виховання. Сюди їхали вчитися з Петербурга й Москви, Білорусії й польші, Молдавії та Румунії, Болгарії, Сербії. Сама в 1734 році, коли Г. Сковорода прийшов у Київську академію, там перебував М.В. Ломоносов, працюючи в академічній бібліотеці.

Сковорода застав в академії ще багато добрих традицій і кинувся у вир студентського життя. Соліст академічного хору і початкуючий композитор, Сковорода відзначається в науках і впевнено йшов до мети. Але згідно до царського указу дев’ятнадцятирічний із класу філософії стає солістом хору цариці Єлізовети.

Сковорода опинається в Петербурзі. Здавалося б: перед простим українським юнаком – шлях до запаморочної кар’єри. Козацьки сини, добираючись до царських покоїв, частенько й зупинялися там, як то було з синами козака Розума з-під Козельця, які стали Розумовськими й прогриміли на ціле століття. Мабуть, Сковорода теж міг мати неабиякий успіх при дворі, що видно вже з того, що залічено його було до почту імператриці Єлизавети Петрівни в час її подорожі на Україну в 1742 році. Однак, дивакуватий козацький син, приїхавши до Києва, не повернувся до столиці, а вирішив докінчувати своє навчання. Мабуть, це не був перший прояв його незалежності, коли згадати той малодосліджений факт, що син простого селянина з далеких Чорнух пробився до Києва і став слухачем Академії, славної тоді у всьому слов’янському світі і, кажучи відверто, відкритої все ж таки передовсім для дітей сильних світу того, а не таких, як Савчин син Грецько. Але щось було в тому козацькому синові таке, що штовхало його тільки до науки, давало силу долати всі перешкоди, не зваблюватися ніякими принадами, бути незалежним і самостійним у своїй життєвій поведінці, отже й у поглядах, що згодом виявилося повною мірою в його філософії і творчості!

1750 року Сковороду за його розлогі знання мов і наук, за розуміння й уміння музики і співу рекомендують до складу місії генерала Вишневського, який їде до Угорщини за дорученням самої імператриці й потребує для своєї місії чоловіка освіченого, сказати б, універсально, бо в обов’язки Сковороди входило бути мовби секретарем місії, капеланом, істориком, дипломатом, перекладачем, ерудитом, власне, місія–це й був Сковорода, який уже на той час знав досконало мови Європейські й давні, обізнаний був з філософією, літературою, природничими науками, відзначався здібностями видатними.

Генерал-майор Федір Вишневський мав високу підтримку й особливу ласкавість з боку порфіроносної імператриці, бо ж, за невід’ємними записами в історії царської династії, став її жаданим сватом. Це він свого часу, ще полковником, привіз до Петербурга із села Лемеші, що на Чернігівщині, молодого козака Олексія Розума, який, як визнали всі при царському дворі “мав приємний голос і красиву зовнішність”. Тож він досить швидко був переведений посту царівни Єлизавети Петрівни, яка зійшовши на царський престол, розвела Олексія (вже!) Розумовського у графське достоїнство, а згодом пожалувала його в генерал –фельдмаршали, і врешті-решт оформила з ним шлюб, який, правда, не давав права престолонаслідування.

Чи треба ще раз підкреслювати, що ставлення імператриці до свого переяславського свана Федора Вишневського було постійно прихильним, майже родинним. Вона засипала свого вірного слугу й свата щедрими подарунками – від “царських дрібничок”, таких, як медальйон власноручної різьби по дереву її батька Петра I, до кількох с

<< назад    вперед >>

© 2006. Все права защищены.