На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Церковна архітектура середньовіччя (реферат), стр. 1

Реферат на тему:

“Церковна архітектура середньовіччя”

План

1. Загальні тенденції в архітектурі середньовіччя.

2. Церковна архітектура середніх віків.

1. В епоху Відродження сталися радикальні зміни у принципах будівництва. Якщо середньовічна архітектура базувалася на уніфікованому церковно-схоластичному сві­тогляді й колективному досвіді майстрів, то в ренесансній на перший план виходить індивідуальна творчість архі­тектора і художника. Причому, відчутно активне звернення до естетичних засад та принципів античної архітектури.

У Венеції XV ст., яка була центром італійського Відро­дження, створюються великі архітектурні ансамблі, котрі вражають цілісністю художнього задуму та багатством ком­позиційних вирішень. У творчості Донато Браманте, Ан-тоніо да Сангало сягає свого апогею досконалість форм архітектурних деталей і образів. Палаци, вілли, громадські будівлі становлять цілком відмінні від середньовічних типи споруд, як-от: палаци Медічі-Ріккарді (архітектор Мікелоццо), капелла Пацці (архітектор Брунеллескі) у Флоренції, церква Санта Марія делла Граціє в Мілані (архітектор Бра-монте) та ін.

В архітектурі італійського Пізнього Відродження спостерігається прагнення до безпосереднього наслідування форм і засобів античної культури, з'являються елементи бароко та маньєризму (від тапіега — манера) — образо­творчої течії, позначеної штучно ускладненою компози­цією, деформацією постатей. Прикладом чого можуть слу­жити Стара бібліотека Сан-Марко у Венеції (архітектор Сансовіно), внутрішнє подвір'я палаццо Пітті (архітектор Амманаті) у Віченці.

Відродження у Нідерландах та Німеччині ознаменова­не розквітом пізньої готики. Архітектурні ансамблі Антвер­пена, Гейдельберга зберегли свій готичний стиль, але струк­тура будівель видозмінилася відповідно до нових вимог міського життя, що призвело до виникнення місцевого архітектурного стилю, в якому класичний ордер відігравав лише декоративну роль. Це характерно для рагуші в Ант­верпені (архітектор Флоріс), палацу в Гейдельберзі (архі­тектор Сіксденірс). У такому ж архітектурному ключі спо­руджувалися не тільки ратуші, а й будинки цехів та гільдій. Специфічний місцевий стиль, орієнтований на античність та італійську архітектуру, формується і в інших країнах Західної та Східної Європи.

2. Показовою церковною архітектурою прославилася середньовікова Візантія. Так, Константинополь вбирав у себе все – і абстрактних орнамент Сходу, і те живе, що уціліло від важкої застиглої сили Риму, і нову архітектуру храмів та багатообіцяючі досягнення мозаїчного мистецтва, лінійну виразність сірійської художньої школи та шляхетне відлуння еллінізму – словом, всі пошуки і всі впливи, що переплітались у багатонаціональному світі, – а потім поступово переплавляв це все у струнку художню систему.

Щоб храм вмістив якнайбільше мирян, християнське зодчество взяло за зразок античні прямокутні споруди – так звані базиліки, розподілені на кілька повздовжніх частин-нефів. Такий тип храму із середнім просторим і високим нефом, а надалі – на Сході – і поперечним, що надавав храмові форми хреста, одержав назву базилікального. Виник й інших тип храму – з куполом у центрі, зобов’язаний появою, напевне, зодчим Грузії та Вірменії. Якщо храм був місцем молитовного спілкування, його внутрішня будова і опорядження набували першоступеневого значення. Сорок вікон “Святої Софії”, прорізаних під напівсферичним куполом у товщі стін та ніш, заливали світлом оздоблений мозаїками внутрішній простір храму, а у великі свята тут запалювались канделябри у вигляді дерев, срібні панікадила й лампи. Світле, золотаве тло мозаїк, свого роду “кам’яного живопису”, запалювало серця і своїм сяянням викликало стан екстазу. Мозаїки сприймалися не як площина і не як глибина, а як якийсь інших світ, надчуттєвий, потойбічний, трансцендентний, в якому фігури наче висять у нематеріальному, пронизаному світлом середовищі.

Першого розквіту візантійське мистецтво досягло у VI столітті при Імператорі Юстиніані. Величезна імперія була найбільшою і найсильнішою державою Європи. Тут існувала величезна кількість ремісничих майстерень, безліч купців. В одній лише столиці в цей час було споруджено тридцять церков, які сяяли золотом, сріблом і різнокольоровими мармурами. Свята Софія постала серед низ найпершою. Для неї Рим постачав колони з порфіру, взяті з храму бога сонця, Ефес – колони із зеленого мармуру, усі кінці імперії – мармур рідкісних порід. Відоме й візантійське срібло VI ст. – багато прикрашені хрести, чаші, ковші, тарелі, позначені великою майстерністю. Процвітало у Візантії різьблення по слоновій кістці. Зразок цього мистецтва – трон архієпископа Максиміліана в Архієпископському музеї в Равенні. Дужецікавий і диптих із зображенням циркових сцен (V ст.), який виділяється яскравістю і тонким вико

    вперед >>

© 2006. Все права защищены.