На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Основні етапи розвитку України в 1917-1921 роках (контрольна робота), стр. 1

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни “Історія України”

ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В 1917-1921 РОКАХ

Падіння самодержавства викликало могутній підйом національно-визвольної боротьби поневолених народів Російської імперії. На боротьбу за національну незалежність піднявся і український народ. Очолила її Центральна Рада. Довгий час в радянській історіографії їй давали однозначну оцінку -як буржуазно-націоналістичного, антидемократичного органу української буржуазії, що не міг представляти інтереси українського народу. Вважаємо за необхідне зупинитися на окремих із цих питань

Отже, Центральна Рада утворилася 4 березня 1917 року[1] на зборах київської групи Товариства Українських Поступовців, яке складалося, в основному, з інтелігенції. Спочатку вона нараховувала кілька десятків чоловік. Потім, у квітні, відбувся Український Національний Конгрес, на який прибули делегати від українських політичних партій та організацій. На ньому було перебрано Центральну Раду. Впродовж травня - липня 1917р. вона поповнилася делегатами від цілого ряду всеукраїнських з'їздів: селянського, другого військового, робітничого. Склад Центральної Ради збільшився до 600 чоловік. Таким чином, вона поступово трансформувалася в демократичний орган. Враховуючи те, що продовжувалася війна, організувати більш демократичні її вибори було практично неможливо.

Тому можна стверджувати, що з цілому склад Центральної Ради відображав ту соціально-політичну ситуацію в Україні, що склалася після лютого 1917 року. Провідну роль в її політиці відігравала інтелігенція. Це цілком звичайне явище в кожній цивілізованій країні, бо управління державою, а тим більше її будівництво, вимагає неаби яких знань. Основу Центральної Ради становили середні та заможні селяни, в липні 1917 року вона поповнилась національними меншинами. Вони одержали 30 % у Центральний Раді і 18 із 58 – у Малій Раді, що виконувала функції президії. Крім того у виконавчому органі Центральної Ради – Генеральному Секретаріаті, який з червня 1918 року почав виконувати функції уряду автономії. В Україні була посада Генерального секретаря міжнародних справ. Його заступники були представниками трьох найбільших меншин України: російської, єврейської, польської. За політичним складом Центральна Рада була багатопартійною. До неї входили партії українських соціал-демократів, есерів, соціалістів-федералістів, ППС представники, більшовики. Отже, з самого початку свого існування український парламент став на шлях політичного плюралізму[2].

Центральна Рада спершу вважала головною метою відродити національну державність у формі автономії України у складі Росії. Остання ж розглядалася нею не як унітарна держава, а як союз рівноправних автономних держав. Ідея повної державної незалежності той час ще не знаходила підтримки у Центральній Раді. Перші реально вагомі кроки на шляху до відродження української державності були зроблені у травні 1917 року, коли Центральна Рада скликала І Всеукраїнський військовий з¢їзд, який зажадав від Тимчасового уряду надання Україні автономії і створення української національної армії. Разом з тим, уже на з¢їзді найвпливовіші політичні партії Центральної Ради – УСДРП і УПСР припустились величезної помилки, виступивши проти створення постійної національної армії. Їм вдалося провести на з¢їзді свою революцію, у якій проголошувалась необхідність заміни постійної армії народною міліцією

Таке рішення було дуже небезпечним, тому що в умовах війни і боротьби за відновлення української державності лише національна регулярна армія могла стати її опорою та гарантом від зовнішньої загрози[3].

Відомо, що російський Тимчасовий уряд надто вороже - ставився до українських національно-визвольних змагань, проводив відверту шовіністичну політику. Однак втримати закономірний процес українського відродження йому було не під силу. Свідченням цього стало прийняття 10 червня 1917 р., всупереч його волі, 1 Універсалу Центральної Ради, який проголошував автономію України. Всі загальноросійські партії, крил більшовиків, засудили його зміст. Більшовики не випадково підтримали в даному питанні Центральну Раду. Зазнаючи переслідувань і перебуваючи в опозиції до уряду, вони прагнули використати будь-який привід для критики його політики, заручитися хоч тимчасовою підтримкою іншої політичної сили, яка б зміцнювана їхні позиції у боротьбі за владу.

Якщо ЦК більшовицької партії і даному випадку ставився щодо домагань Центральної Ради через зрозумілі причини лояльно, та місцеві більшовики – вкрай вороже. Можливо, це була реакція на ту велику популярність, якою користувались українські політичні партії серед українського населення. Більшовики України звинув

    вперед >>

© 2006. Все права защищены.