На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Життєвий і творчий шлях Юрія Федьковича (реферат), стр. 1

Реферат

тема:„Життєвий і творчий шлях Юрія Федьковича”

Юрій Федькович народився 8 серпня 1834 року у селі Сторонці-Путилові, що розкинулося в мальовничій гористій частині Буковини. У вузькій долині шуміла річка Путилівка, на лівому березі якої, в тіні смерек, стояла батьківська оселя. Краса рідної землі назавжди увійшли в мистецький світ Федькович, пронизала його твори.

Не від батька, шляхтича за походженням, управителя панського маєтку Адальберта Гординського де-Федьковича, а від простих, але душевно багатих людей пройнявся майбутній митець народним розумінням правди і кривди, добра і зла. Дитячий світ хлопця був нерозривно пов’язаний з матір’ю Анною – доброю, щирою, працьовитою жінкою, яка не цуралася простих селян-гуцулів, говорила лише по-українськи і передала синові любов та шану до рідної мови. Від старшої сестри Марії Юрій перейняв багато казок, пісень, історичних переказів.

Навчався Юрій у приватного вчителя в сусідньому селі Киселиці, а пізніше в німецькій нижній реальній школі у Чернівцях. Закінчити її не вдалося, бо над краєм прокотилося 1848 року селянське повстання, очолене Лук’яном Кобилицею. Після придушення повстання брат Юрія Іван, рятуючись від переслідувань, виїхав до Молдавії, а за ним подався “хліба собі глядіти” і чотирнадцятилітній Юрій. Працював, на кусок хліба заробляючи, спочатку у землеміра, а потім в аптекаря, розширював свій кругозір самоосвітою, робив перші кроки на ниві поетичної творчості. Вірші писав німецькою мовою, бо вчився в німецькій школі, “знав тільки німецьких поетів і читав самі тільки німецькі книжки”.

Важка особиста доля породила в душі юнака ненависть до всякого насильства, сприяли формуванню його демократичних переконань.

Восени 1852 року за наполяганням батька Федькович змушений був вступити до цісарської армії, вийти на “темну дорогу” свого життя. Почалася ненависна жовнірська служба, що тривала понад 10 років, підриваючи фізичні сили “бідного жовняра, а з роду простого мужика”, завдаючи йому важких душевних ран. Любив Федькович свої зелені гори, а зла недоля закинула його в далекі чужі краї, жовнірською уніформою здавила його співацьке серце.

Єдиною розрадою Федьковича були щирі розмови з “простими вояками”.

У складі 41-го полку Федькович брав участь у поході до Італії під час австро-італо-французької війни 1859 року. Саме тоді, напередодні битви, він написав перший свій вірш українською мовою “Нічліг”.

Після італійського походу Федькович прибув з частиною полку до Чернівців. Півторарічне перебування у цьому місті було надзвичайно важливим для формування літературно-естетичних поглядів письменника. Тут він познайомився і подружив з активним учасником революційних подій 1848 року у Відні, прогресивним німецьким поетом Ернстом Нейбауером.

Роль Нейбауера у становленні Федьковича, як поета була досить значною. Нейбауер надав молодому письменнику велику моральну підтримку, вселив у нього віру в поетичне покликання, ввів буковинського митця в коло своїх знайомих, серед яких була й Емілія Марошані, в котру Федькович палко закохався. В домі Марошані відбулася зустріч Федьковича з А. Кобилянським, після якої поет по-новому глянув глянув на свою творчість українською мовою.

1861 року сім віршів поета було надруковано під назвою “Жовнярські думи” в додатку до брошури А. Кобилянського “Слово на слово до редактора “Слова”. Зазвучав свіжий сумовитий, задушевний, чистий, немов вода у Довбушевій криниці, голос співця, якому судилося стати провісником пробудження трудящих Буковини і Галичини до активного громадського життя.

Стати на шлях служіння українським словом трудовому народові допомогли Федьковичу представники прогресивної молоді – А. Кобилянський, К. Горбаль, Д. Таняцкевич.

У час виходу своєї першої збірки поезії Федькович перебував у глухому угорському містечку Кезді-Васаргелі. Він рвався “межи свої люди”, щоб служити “гаряче улюбленому народові піснею і співом”.

1863 року Федькович вирвався нарешті з цісарської армії і повернувся до рідного села. Вдихав жадібно гірське повітря, милувався Чорногорою, а серце кривавилося народним та власним горем.

Смерть матері ще більш ускладнила становище поета. 24 січня 1864 року він писав у листі до Д. Танячкевича: “У суботу по Новому році поховав я свою неньку стареньку, ту мученицю-удову, а сам оставсь сиротою навіки… аж тепер я знаю як то люди плачуть!”

З простими людьми ділився Федькович своїм нещастям, знаходив у їхній мові розраду для себе. Не відрізнявся від них ні мовою, ні одягом, ні звичаями. Ось як він сам описував свій зовнішній вигляд: ”…Волос довгий, вус підстрижений; у будень ходжу собі у постолах, у сивих гачах, в байбараці з голубими шнурами, в угорськім капелюсі, а в неділю – в чоботях, в чирчикових гачах, в прошиванім сардаці, в кресалі з бляхою та з огальоном, сорочка вишивана, а черес новий у 5 пряжок”.

Пани бюрократи, чиновники намагалися принизит

    вперед >>

© 2006. Все права защищены.