На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Філософська та інтимна лірика Федора Тютчева(реферат), стр. 1

Реферат на тему:

Філософська та інтимна лірика Федора Тютчева

«Для Тютчева жити — означає мислити».

І. Аксаков

«Лиш талантам сильним і самобутнім надана можливість торкатися таких струн у людському серці».

М. Некрасов

Федір Тютчев — один із найвизначніших ро­сійських поетів-ліриків, поет-мислитель. Його найкращі поезії і до цього часу хви­люють читача художньою далекоглядністю, глиби­ною і силою думки.

Якщо навколо поезії Некрасова і Фета розгор­талася політична боротьба і нині літературознавці поділяються на прихильників або «некрасівського» або «фетівського» напряму, то щодо творчості Тют­чева думки були одностайними: його високо поціно­вували і сприймали як демократи, так і естети.

У чому ж полягає невичерпне багатство Тютчевої лірики?

Федір Тютчев народився 23 листопада 1803 року у сім'ї дворянина у маєтку Овстуг Орловської гу­бернії. Батьки майбутнього поета, люди освічені й заможні, дали синові ґрунтовну і різнобічну освіту. Гувернером до нього був запрошений відомий свого часу поет і перекладач С.Е.Раїч, знавець класичної давнини та італійської літератури. На його уроках Тютчев черпав глибокі знання з історії давньої та нової літератури. Ще підлітком Федір починає писати й сам. Його ранні вірші дещо застарілі й «важкі», однак свідчать про талант юнака. У 14 років Тютчев стає членом Спілки любителів російсь­кої словесності. У 1819-му вперше з'являється дру­ком його вільний переклад «Послання Горація до Мецената». Протягом 1819-1821 рр. Тютчев навчав­ся на словесному відділенні Московського універ­ситету. Листи, щоденники цього періоду засвідчу­ють його літературні уподобання. Він захоплювався Пушкіним, Жуковським, німецькими романтиками, читав твори французьких просвітителів, поетів і філо­софів Давньої Греції та Риму. Коло його інтелектуальних інтересів було досить широким і охоплюва­ло не лише літературу, а й історію, філософію, мате­матику, природничі науки.

Московський університет початку 20-х рр. стає центром політичної та суспільної думки. І хоча Тют­чев не цікавився політикою, мати, боячись шкідливого впливу на нього революційних ідей, настояла на достроковому завершенні навчання та вступові сина на дипломатичну службу.

Тютчев був зарахований до Колегії закордон­них справ. Незабаром він виїздить до Європи, де прожив майже 22 роки, представляючи російську дипломатичну місію у Мюнхені, потім у Турині та при дворі сардинського короля. Мюнхен (столиця Баварського королівства) був одним із найбільших центрів європейської культури. Тютчев знайомить­ся там з ученими, літераторами, художниками, занурюється у вивчення німецької романтичної філософії та поезії. Він зближується із визначним філософом-ідеалістом Ф.Шеллінгом, товаришує з Г.Гейне, пер­шим починає перекладати його твори^осійською мовою, перекладає також Ф.Шіллера, Й.-В. Гетета інших європейських поетів. Це допомогло Тютчеву відшліфовувати та вдосконалювати свою поетичну майстерність. У велику поезію його ім'я ввійшло у 20-ті рр. Вірші Тютчева періодично з'являлися в різних московських журналах та альманахах, і най­частіше підписані були лише ініціалами поета. Сам Тютчев не вельми високо оцінював власний доро­бок. Більшість з написаного або зникло, або було знищено. Навдивовижу скромний і вимогливий до себе, під час одного з переїздів Тютчев, спалюючи непотрібні папери, кинув у полум'я і декілька зошитів своєї поезії.

Чотири сотні віршів Тютчева дають змогу про­стежити становлення його світогляду, ознайомитися з найвизначнішими подіями його життя.

У студентську пору та на початку перебування за кордоном поет знаходився під впливом волелюб­них ідей. Його вірш «До оди Пушкіна «Вольність» за ідейною спрямованістю близький до творів роман­тизму, але вже в ньому відчутною є відмінність від соціальної лірики Пушкіна декабристського періо­ду. Тютчев використовує лексику, характерну для поезії декабристів («вогонь свободи», «звук лан­цюгів», «пил рабства» тощо), але вбачає сенс поезії не в заклику до боротьби, а в заклику до миру та душевного спокою. У його оді є рядки, звернені до поета з проханням чарівною струною «пом'якшува­ти, а не тривожити серця» читачів.

Ставлення до Росії у Тютчева було суперечли­вим. Він глибоко любив свою батьківщину, вірив у її майбутнє, проте розумів її економічну та культур­ну відсталість, занедбаність, не міг миритися з полі­тичним режимом «канцелярії та казарми», «батога і чину», котрі уособлювали самодержавну Росію.

Для Тютчева завжди залишалися неприйнятливими будь-які насильницькі форми боротьби. Звідси — суперечливе ставлення до декабристських подій, на які він відгукнувся віршем «14-е грудня 1825 року». Поет з повагою поставився до сміливих дій дворян заради ідей суспільної свободи, що пересту­пили через власні інтереси, проте водночас він ува­жав їх «жертвами нерозумних намірів», стверджу­вав, що вчинок їхній п

    вперед >>

© 2006. Все права защищены.