На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Життєвий і творчий шлях О.І.Купріна(реферат), стр. 1

Тематична залікова робота

з зарубіжної літератури

„Життєвий і творчий шлях О.І.Купріна”

ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ КУПРІН

(1870-1938)

Олександр Іванович Купрін народився 26 серпня 1870 року в м. Наровчаті біля Пензи в родині дрібного чиновника. Рано залишившись без ба­тька, він провів безрадісне «казенне» дитинство спершу в Будинку для вдів у Москві, де перебувала його мати, потім у Розумовському благо­дійному сирітському пансіоні. У десять років Купріна віддали у 2-гу мо­сковську військову гімназію, реорганізовану незабаром у кадетський ко­рпус із суворим солдатським режимом і тілесними покараннями. Поривчастий, гарячий, непокірливий хлопчик зазнав багато лиха через жорстокі корпусні порядки. «Трирічним хлопчиськом мене привезли до Москви, і з цього віку аж до дев'ятнадцяти років я не виходив з казен­них закладів». З дитинства Купрін зненавидів насильство, став чуйним до чужого страждання. Осудом сваволі і мрією про свободу перейнято вже перші вірші Купріна-кадета.

У вісімнадцятирічному віці Купрін поступив до московського Олександрівського військового училища. Тут він написав і анонімно опублікував своє перше оповідання «Останній дебют». Цей твір про красу й силу почуттів простої людини визначив наперед одну з провідних тем у творчості Купріна.

Після закінчення училища Купріна у чині підпоручика було направ­лено у 46-й піхотний Дніпровський полк, що стояв у Проскурові Поділь­ської губернії. Будні глухого містечка, побут і звичаї здичавілого зашта­тного офіцерства, провінційних міщан описав він згодом у оповіданнях «Дізнання», «Похід», «Прапорщик армійський», «З вулиці», «До сла­ви», «Напівбог», у повісті «Поєдинок».

Навесні 1893 року Купрін їде до Петербурга складати іспит в Акаде­мію Генерального штабу. В академію він не потрапив, і, пішовши з ар­мії, їде до Києва, де співробітничає в київській щоденній пресі, а потім у житомирських, одеських, ростовських, поволзьких газетах. Фейлето­ни, судова хроніка, оповідання, передові статті, вірші, нариси, театра­льні рецензії — такий діапазон газетяра Купріна. Багато чого з цієї строкатої продукції, що нерідко друкувалася під псевдонімами, не враховано й загублено. Велике місце у фейлетонах Купріна займає критика місце­вих київських чиновників.

За час свого п'ятилітнього перебування в Україні, з 1894 року, він друкувався в газетах «Киянин», «Київське слово», «Волинь» (Житомир), «Одеські новини». Написані для київських газет нариси склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині.

Життя Купріна в 1895-1900 роках було особливо різноманітне й стро­кате. Прагнучи, за власним висловом, «бачити все, знати все, уміти все й писати про все», Купрін багато їздить по Росії, охоче змінюючи про­фесії, спосіб життя, оточення. Ким тільки він не працював: служив у технічній конторі в Москві, керував маєтком у Ровенському повіті, пра­цював у ковальській майстерні на сталеливарному заводі в Донбасі, до­помагав псаломщику в сільській церкві, організував спортивне товари­ство в Києві. Терплячи нестатки й голод, він тягав великі вантажі в артілі носіїв, грав у театрі м. Суми, брав участь у землемірних роботах у Ря­занській губернії.

Найбільш цікавою та плідною для молодого письменника стала поїзд­ка по Донецькому вугільному басейну навесні 1896 року. Купрін огля­дав ливарні і рейкопрокатні заводи, спускався в шахти, детально зна­йомився з технологією прокату, з доменною і мартенівською справою. Цікавлячись становищем робітників і прагнучи наблизитися до завод­ського середовища, він влаштувався комірником на один із заводів Ро­сійсько-бельгійського товариства.

Приїхавши в Донбас із записною книжкою кореспондента київських газет, Купрін вивозить звідти не тільки захоплююче і жваво написані нариси про південну промисловість, а й цілу серію оповідань. До самого Купріна можна віднести слова, що він колись сказав про свого улюбле­ного письменника Редьярда Кіплінга: «Йому знайомі найдрібніші побу­тові деталі з життя офіцерів, чиновників, солдатів, докторів, він знає найскладніші подробиці сотень професій і ремесел. Але він ніколи не стомлює своїм величезним багажем... усе це потрібно було йому для того, щоб знати достеменно, не з книг, не за чутками, ті речі й факти, про які він говорить у своїх книгах, щоб читач міг довіряти йому. І в цій довірі полягає одна з таємниць дивовижної чарівливості його оповідань і його великої і заслуженої слави».

Усеросійську популярність принесла Купріну повість «Молох» (1896). Назва повісті символічна: головний «герой» твору — завод, що погли­нає «двадцять років людського життя в добу», — уподібнюється ідолу Молоху.

Повістю «Олеся» (1898) і «поліськими» оповіданнями «У лісовій глухомані», «На глухарів» відкривається дуже характерна для Купріна тема «природної людини», сильних, самобутніх «дітей природи».

Під кінець 90-х років для Куп

    вперед >>

© 2006. Все права защищены.