На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Загибель і відновлення неоціненних скарбів, стр. 1

ЗАГИБЕЛЬ І ВІДНОВЛЕННЯ НЕОЦІНЕННИХ СКАРБІВ

І. УСЕ НАЙКРАЩЕ ПУЩЕНО НА ЗЛАМ (доля тисячолітнього Києва)

1936 рік позначився нечуваними в новітній світовій історії руйнаціями художньо-історичних пам'яток у Києві. Ця формула є безумовно точна, бо вже впродовж тривалого часу ніде у світі не нищено (тим більш, свідомо й не вимушено жодними "надзвичайними" обставинами) першорядних архітектурних творінь такої віддаленої від нас доби, як XII століття. А в Києві, в умовах цілковитого миру, без щонайменшого впливу "нездоланної сили", розпочато знесення таких пам'яток, до того ж у масових масштабах. Для будинку уряду забракло в Києві іншого майданчика, як той клапоть землі, де стояли незагиблі в буревіях восьми століть дорогоцінні свідки далекого руського минулого. І ось, як про це захоплено повідомляють огудники власної вітчизни, "на стрімчастому березі Дніпра, на території колишнього Михайлівського монастиря і Трьохсвятительської церкви, споруджується шестиповерховий будинок Раднаркому УРСР" (1).

Скільки галасу було здійнято свого часу з приводу загибелі, що загрожувала Реймському соборові. Загроза не здійснилася, і собор відбудовано. Загибель собору Михайлівського монастиря в Києві - доконаний факт. Тим часом потрібно на повну силу утвердити ту істину, що серед явищ художньої культури собор Михайлівського монастиря у своєму роді не менш значний, аніж його молодший перевесник - Реймський собор. У кожному з них виражена своя і велика правда художнього умогляду й творчості. А якщо так, то будівники анекдотичного ("шестиповерхового": знайшли чим похвалитися) будинку Раднаркому УРСР у Києві суть нищителі наайвизначніших скарбів свого народу.

Собор Михайлівського монастиря збудовано, як відомо, 1108 ро-ку (2). Збережені до XX століття руські архітектурні пам'ятки, що мають такий вік, можна перелічити на пальцях. Київські (і не тільки київські) горе-"будівничі" відтинають ці пальці один за одним. Боплан, відомий описувач Країни першої половини XVII століття, так висловлювався про її столицю: "З-поміж усіх храмів Києва тільки двоє зосталися на пам'ять (pour memoire), це - Софійський і Михайлівський; решта лежать у руїнах". З цих двох історичних будівель, що збереглися "на пам'ять" нащадкам, одна зникла тепер з лиця землі, на догоду невідь-кому і чому. Немає жодного серйозного огляду руського художнього минулого, в якому не згадувався б собор Михайлівського монастиря (3) [...]

Однобанний і шестистовпний у своєму первісному вигляді Михайлівський собор за своє довге життя встиг обрости приділами і прибудовами. З однобанного він став семибанним4. Та це анітрохи не зменшило його архітектурної краси та виразності. Можна навіть думати, що пізніші добудови підвищили його мальовничість. Це живо відчував глядач, що мав нагоду милуватися собором у садибі колишнього Михайлівського монастиря. Це враження й тепер здатна справити будь-яка добра світлина собору (5). З цілковитою підставою М.Сичов і Ф.Ернст називали цю будівлю "казково-мальовничою" (6). І навіть реставратор В.Фролов, посланий до Києва вже в той час, коли собор Михайлівського монастиря було приречено на зруйнування, не втримався від того, щоб назвати його "прекрасною пам'яткою руського зодчества XII століття" (7).

За мальовничістю своєю Михайлівський собор скорше перевершував найкращі творіння італійської архітектури візантійського стилю, ніж поступався перед ними. Проте в країні рад серця мистецтвознавців і "керівників" належать тільки "царству Муссоліні", подібно до того, як серце фонвізінівського бригадира належало "короні французькій". Люди ці твердо переконані, що в самому лише царстві Муссоліні є справжня краса. Що проти неї пам'ятки рідної країни! Отож - яке їм діло до того, що в Києві нищать мистецькі твори, які за художніми вартостями своїми не поступаються перед найкращими італійськими.

Велике значення в історії руського мистецтва має і та Трьохсвятительська церква, що загинула водночас із Михайлівським собором [...] Будівля, яка стала разом з Михайлівським собором жертвою нинішніх київських горе-"будівничих", належала до XII століття. Чи втямили нищителі, скільки взагалі будівель XII століття в "Україні? Спорудження одного "шестиповерхового" будинку коштувало Києву двох таких споруд [...]

Вже й знесення за "одним заходом" двох найвідоміших пам'яток домонгольської Русі становило явище, абсолютно небувале щодо темного невігластва свого у новітніх анналах Росії та України [...]

Стосовно творінь зодчества Батиєве спустошення - справжня дрібниця порівняно з ділами київських "будівничих" 1934- 1936 років, що й далі розвивають свою "діяльність" щораз більшими, темпами. За трагічних обставин здобуття Києва татарами обвалилося склепіння Десятинної церкви. Проте величезна більшість пам'яток зо

    вперед >>

© 2006. Все права защищены.