На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Пані Боварі” Г.Флобера – одна з “вічних книг (реферат), стр. 1

“Пані Боварі” Г.Флобера – одна з “вічних книг”

Гюстав Флобер – видатний французький письменник, майстер витонченого психологічного аналізу. В історію літератури він увійшов як засновник “об’єктивного роману”, в якому автор, на думку письменника, повинен уподібнитися до Бога – створити свій художній світ і піти з нього, тобто не нав’язувати читачу своєї точки зору. Творчість Г.Флобера стала новим етапом у розвитку західноєвропейської літератури: він зумів не тільки створити правдиву картину французького життя, а й розкрити драму повсякденного існування людини.

Ця драма яскраво віддзеркалювалася в романі “Пані Боварі”, Г.Флобер виносить ім'я своєї героїні в назву роману, і читач розуміє, що вона непросто головна дійова особа твору, а й уособлення самостійної дійсності.

Персонажі й середовище в творі ще прозаїчніше, ніж навіть у Cтендаля і Бальзака. Твір цілком виправдовує свою другу назву – “Провінційні звичаї”. Перед читачем проходить низка докладних і вірогідних картин повсякденного життя Нормандії наприкінці 40-х рр.. ХІХ ст.. Ми маємо в романі повний набір типів, характерних для того часу і місця: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власниця сільського готелю, священик, сусідський землевласник, фермер тощо. Історія кохання та розчарування Емми Боварі може бути взірцем “нецікавого сюжету”: в романі не відбувається жодних яскравих подій, усе буденне й звичайне (“Я малюю сірим по сірому”, висловився про свій твір письменник). Розвиток почуттів Емми та інших персонажів, вплив на них оточення й середовища письменник вивчає із сумлінністю вченого-природознавця. Проте навряд чи такий докладний опис провінційної рутини сам по собі міг перетворити роман на один з “вічних книг”. Причина невмирущої слави твору в іншому: Флобер із небаченою глибиною та драматизмом розкрив той конфлікт між мрією і реальністю, з яким рано або пізно доводиться зіткнутися всім людям.

Життя Емми Боварі, центральної героїні флоберівського роману в різних варіантах повторює одну і ту саму ситуацію: вона створює уявлення про якийсь ідеальний світ, шукає його навколо себе і не може знайти. Гостре розчарування розбиває її серце, стає причиною відрази до життя. Цей негативний урок нічому її не навчає: Еммина душа знову й знову починає жити ілюзіями, які, в свою чергу, приречені на загибель під тиском вульгарної реальності. Трагічний фінал роману очікуваний і закономірний. Емма не бажає розлучатися зі своїми ілюзіями, визнати, що життя мудріше. Для Емми залишається єдиний вихід – самогубство. Це остання і остаточна втеча героїні від дійсності.

Автор не виводить у романі жодного позитивного героя і таким чином не нав’язує читачу можливого вирішення конфлікту, залишаючи все на розсуд читача.

Головний принцип відображення дійсності

в романі Cтендаля “Червоне і чорне”

Французький письменник Стендаль (Анрі Марі Бейль) увійшов в історію всесвітньої літератури як один із засновників реалістичного роману. Стендаля без перебільшення можна вважати одним із найоригінальніших романістів ХІХ ст.. Бурхливі історичні і соціально-політичні події у Франції довели, що життя і доля людини залежать не тільки від її вдачі, але й, у першу чергу, від умов, в яких людина згідно взаємозв’язку між характером людини і історичними умовами, які його сформували, став роман Стендаля “Червоне і чорне”. У своєму творі письменник створив панорамну картину суспільного життя Франції часів Реставрації, зобразив представників різних верств населення, суспільних класів, розкрив основні політичні і моральні конфлікти.

Творчі принципи письменника, якими він керувався в роботі над романом “Червоне і чорне”, дали можливість вивести яскраві й правдиві характери, розкрити їхню психологію.

В центрі уваги Стендаля- письменника – людський характер. Стендаль був певен, що “немає цілком гарних, або цілком поганих людей”. Людина, на думку письменника, визначається тим, як вона “розуміє щастя” і “як вона на нього полює” тобто тим, яку життєву мету вона ставить і якими засобами домагається цієї мети. Свій принцип відображення дійсності Стендаль пояснював за допомогою образу дзеркала. У дзеркалі відображається все – і гарне, і погане. Цей принцип Стендаль застосував і для створення характерів своїх героїв. Образ головного героя Жюльєна Сореля – постать не абстрактна, а живий, суперечливий, складний характер, в якому узагальнене поєднується з індивідуальним. Багато в чому цей персонаж, а також інші герої роману (жіночі образи пані де Регаль і Матильди де Ма-Моль) нагадують їхнього автора: у них втілено ті риси чи поривання Стендаля, які за різних обставин він не зміг реалізувати.

Трагічний фінал життя головного героя та його коханої жінки пані де Регаль стає моральною перемогою над суспільством і власними вадами. У долях героїв роману відображено конфлікти епохи. Створюючи своє панорамне полотно життя Франції, Стендаль переконливо доводить, що існуючі суспільні закони руйнують душі і долі людей.

    вперед >>

© 2006. Все права защищены.