На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Українська національна ідея та її інтелектуальне забезпечення (реферат), стр. 2

торного в розмаїтому світі. Навпаки, останнім часом в Україні дедалі сильніше дається взнаки таке соціальне явище, як антиукраїнізм, який поглиблює економічну кризу, далі інгібує українську мову, культуру, традиції. Проте ми його спостерігаємо мовчки, натомість мас-медіа голосно актуалізують проблему антисемітизму. Складається враження, що вона турбує громадську думку більше, аніж загрозливі прояви цинічного шельмування УНІ з високих трибун чи відверте ігнорування владною елітою української мови як державної. Отже, логічно доходимо до висновку, що у нас не лише не формується відповідна громадська думка, а й великою мірою відсутня громадська совість. Для свідомості українців особливо вагомою є правдива звістка — “пізнайте правду і правда визволить вас” (Єв. Івана, 8.32). Тобто не УНІ “не спрацювала”, а ми не працюємо на неї як належить державному народові, духовна інтелектуальна еліта якого повинна доводити ідею до суспільного загалу, робити її близькою усьому народові, перетворювати її у пам’ять про спільне минуле, історію; а це формує свідомість, дух нації, який стає рушійною силою майбутніх суспільних зрушень та консолідації. Таким чином, коли йдеться про дієвість, “працездатність” чи інтегральну силу будь-якої національної ідеї, зокрема й української, в перехідний період розвитку економіки, то слід найперше не піддавати сумніву суспільну цінність самої ідеї, а адекватно оцінювати існуючі у даному соціумі соціальну орієнтацію та мотивації, рівень освіченості, духовності і патріотизму співгромадян. УНІ як соціально-психологічний і духовно-культурний феномен не стала наскрізною в системі “сім’я — людина — суспільство — держава” в свідомості людей, яка нерідко залишається “совковою” і не “працює” на сучасну суспільну трансформацію. Тому головне завдання розвитку УНІ, вирішення проблеми її інтелектуального забезпечення та удосконалення людського фактора. Сьогодні українству, враховуючи те, що держава Україна вже існує і вона визнана світом (навіть Росія відносить її до категорії “сопредельных государств”), не треба вже вмирати за УНІ, слід відповідально, продуктивно, творчо працювати, надалі дотримуючись десяти Заповідей Божих. На зміну освяченому в кривавій боротьбі патріотичному гаслу “Здобудеш Українську Самостійну Соборну Державу, або загинеш у боротьбі за неї!” повинно свідомо прийти мирне і творче, але не менш патріотичне — “Розбудуємо Українську Державу, або втратимо можливість будь-коли це зробити!”. Для освоєння цього шляху українству вкрай необхідно позбутися внутрішніх політичних протистоянь, які існують передусім між комуністами і націоналістами. Українським комуністам (якщо такі є) час перестати бути бойовим загоном компартії Росії і боротися з УНІ, а треба сприйняти її, не ототожнюючи з післявоєнним дисидентським націоналізмом, а націоналістам вже не можна однолінійно пов’язувати УНІ виключно з націоналістичним рухом, монополізуючи у такій спосіб почуття патріотизму всього народу і залишаючи за собою партійне право очолити його на шляху реалізації УНІ в довоєнному її розумінні. Комуністичним ідеологам вдалося, на жаль, привчити всіх українців, зокрема й націоналістів, до думки, яка ще й сьогодні шкодить процесам державотворення і націотворення в Україні: УНІ обов’язково засновується на націоналізмі. У той же час УНІ є набагато глибшим, ширшим і багатомірнішим явищем, яке деякі автори небезпідставно пов’язують навіть з міфологією українського народу, з його стародавніми переказами та історичними подіями2. На передній план розбудови держави сьогодні об’єктивно виходить духовна інтелектуальна еліта, яка хоча не володіє владою, але акумулює в собі силу інтелекту нації, необхідну для повноцінного розвитку суспільства. У цьому контексті націоналістична ідеологія не є ні універсальною, ні всеохопною. Більше того: націоналізм, накреслюючи одну з доктрин державотворення, мусить визнати, що для сучасного суспільного поступу характерна багатовекторність соціальних процесів і явищ, які одночасно заторкують демократичність розвитку спільноти, її науково-технічний прогрес, зайнятість і соціально-економічний добробут людей, ефективність господарського механізму і гуманізм суспільних відносин, консолідацію нації та розширення сфер її комунікації, побудову громадянського суспільства тощо. Разом з тим до націоналізму в умовах повзучої русифікації і зовнішнього тиску північного сусіда слід насамперед ставитися, враховуючи його роль у консолідації української нації, на основі утвердження УНІ як такої, що охоплює всі суттєві сторони “українськості”, прогнозує розвиток країни на далеку перспективу як самостійної одиниці. Націоналізм великою мірою акумулював зміст УНІ в умовах боротьби української нації за свою державність, відображаючи вищий рівень її національного, соціального та політичного усвідомлення, але не вичерпував поняття “національна єдність”3. Сьогодні для більш повного та якісного врахування людського фактора в процесі розбудови держави більш придатною є теорія “ядра” нації, в основі якої — феномен духов

<< назад    вперед >>

© 2006. Все права защищены.