На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Регіональні та місцеві телекомпанії України на сучасному етапі (реферат), стр. 2

і кінофакультету Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Потім, відчувши залежність від керівництва інституту, колектив "Мегаполу" перейшов на інший дах, зареєструвавши підприємство "Продюсер-Центр". Талановиті телевізійники, сценарісти знімали документальні фільми, які в період "Горбачовської відлиги", особливо на раніш заборонені теми з української історії, культури, — досить добре сприймались, мали свого замовника і споживача. До речі, таким же шляхом пішов і творчий колектив обдарованих тележурналістів державного каналу УТ-1 (серед них В. Яцура, В. Нечипорук та ін.), які утворили свій продюсерський центр "Янко", що згодом трансформувався в досить потужну корпорацію "Уніка-TV".

Повернемося до прикладу з "Мегаполом". Вийшовши в ефір на 7-му каналі в м. Києві, компанія спочатку збиралась протягом кількох місяців демонструвати лише фільми (згадаємо подібний факт і в студії "1+1"), але невдовзі почали готувати і власні передачі. Протягом року було підготовлено до півсотні цікавих циклових і окремих телепрограм. Відтак "комерція" дала маху, оскільки "Мегапол" зробив спробу закодувати свій, уже досить популярний серед глядацької аудиторії, канал. Кодування не вдалось із суто технічних причин, передплата як така на канал у зв'язку із цим стала неможливою. У 1993 році "Мегапол" зійшов з ефіру 7-го каналу, своїм прикладом довівши, як треба і як не треба організовувати комерційне мовлення в Україні. Усі інші телекомпанії, що виникали в різних містах держави вже і не пробували запроваджувати систему "кодування" каналу, а сподівались на зароблення коштів переважно від реклами та опосередковано, маючи більш вигідні пропозиції від представників органів місцевої влади, які швидко відчули роль і вплив місцевого телебачення на маси і намагались знайти спільну мову з телевізійниками, аби виходити в ефір з тими чи іншими темами, проблемами.

У першій половині 90-х років серед регіональних телеканалів слід назвати особливо впливові: "Ютар", "Тет-а-тет" (м. Київ), "Тоніс" (м. Харків). Пізніше з'явились студії "Гравіс", "ІСТV".

Уже в другій половині 90-х років у Києві реально діяли 10 загальноміських телеканалів, на яких працювали 17 студій і компаній, окрім цього, існували районні компанії (як ефірні, так і кабельні).

У травні 1995 року було зареєстровано як юридичну особу Національну телекомпанію України, яка включала в себе всі обласні держтелерадіокомпанії в областях.

18 липня 1995 року було видано Наказ Держтелерадіо України "Про тимчасовий розподіл технічних засобів розповсюдження програм телебачення", згідно з яким з 1 серпня цього ж року було здійснено перекомутацію телепередавачів і ретрансляторів, які транслювали програму УТ-2 на мережу каналу "Громадського Російського Телебачення", а передавачів, що транслювали "ТРТ", на мережу каналу УТ-2. Водночас було припинено використання мереж УТ-1 і УТ-2 для розповсюдження регіональних та обласних програм. Це дало можливість утворити справді Всеукраїнський телевізійний канал із розповсюдженням програм на 93% території держави. Наступним кроком стала розбудова і зміна структури, творчого обличчя першого загальноукраїнського каналу. Позитивом є те, що Перший національний взяв куж на удосконалення системи інформаційного мовлення. Більш розкутими, самостійними, з достатнім рівнем технічного обладнання стали кореспондентські пункти "Українських телевізійних новин" в областях.

Самі ж обласні телерадіокомпанії виявились у зв'язку із перекомутацією каналів і забороною виходу на каналі УТ-1 у досить складному становищі. З одного боку, вони теоретично мали змогу і право розбудовувати власні канали мовлення, з іншого - їх позбавила своя ж рідна Національна телекомпанія транслювання програм по каналу, який охоплював всі області.

У зв'язку з цим з великою затримкою відбулось і ліцензування обласних держтелерадіокомпаній. На практиці це виявилось надто складним: за винятком Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Хмельницької, Одеської, Полтавської областей та Республіки Крим, ніхто не спромігся на будівництво власних повноцінних обласних телеканалів. Завадила цьому насамперед недостатня радіорелейнокомунікаційна база, розбудова якої вимагала мільйонних витрат.

Більшість обласних державних телерадіокомпаній змушені були погодитись на вихід у ефір у час, не заповнений каналом "Інтер" на ІІІ телевізійній програмі (до ліцензування облтелерадіокомпаній Національна рада з питань телебачення і радіомовлення видала ліцензію на мовлення новоствореному державно-комерційному телеканалу "Інтер"). Для державних обласних телекомпаній на цьому каналі лишився досить не респектабельний ефірний час (з 13-00 до 18-00). Дана ситуація з виходом в ефір у денний час досить негативно вплинула на якість мовлення, я

<< назад    вперед >>

© 2006. Все права защищены.