На главную   Контакты   Поиск   Карта сайта   Ссылки 
рефераты
 

Переяславська рада 1654 р. у висвітленні Гамбурзької “Ординарної вівторкової газети” (реферат), стр. 2

. До речі, на сьогодні відоме звернення уряду Речі Посполитої до Богуна з пропозицією перейти на бік короля. Описуються у газеті і військові приготування російських та українських військ, а також армії Речі Посполитої, у лавах якої служило чимало німецьких найманців; події першого з двох вальних сеймів 1654 р.; відмічається прагнення короля налагодити союз з кримським ханом, турецьким султаном, трансильванським князем Д’єрдем I Ракоці та молдавським господарем. Згадується і про польське посольство до Туреччини, яке очолював М.Бєгановський. Його турки тепло зустріли, а українське, що прибуло майже одночасно, було нібито заслано на галери, а його керівника — страчено. Як бачимо, правдива інформація газети примхливо перепліталася з недостовірною. Повідомлення гамбурзької газети суперечать статейному списку московського посла Василя Бутурліна, котрий нерідко видавав бажане за дійсне, і в той же час відповідають свідченням безпосередніх учасників подій: чорнобильського протопопа та інформаторів українського шляхтича на службі Речі Посполитої Семена Павші. Вони описували хід Переяславської ради зовсім по-іншому, ніж це подано у статейному списку Бутурліна, і їхні свідчення нами вже були видрукувані (Мицик Ю. Нові документи до історії Переяславської ради 1654 р. // Розбудова держави. — 1997. — №2. — С. 39-42). Дійсно, Переяславська рада викликала неоднозначну реакцію в українському суспільстві, що межувало з розколом, причому на користь союзу з Москвою висловилася лише незначна частина населення Гетьманщини. Тому немає ніяких підстав сумніватися у свідченнях гамбурзької газети про те, що багато хто з козаків “не хотів цього чинити (тобто складати присягу цареві — Ю.М.), були дуже неодностайні”, у її повідомленнях про якісь заворушення в Україні. Умови договору 1654 р., наведені в “Ординарній вівторковій газеті”, розходяться із тими, що збереглися у “Березневих статтях”, але очевидно, що вони відбивають якісь реальні факти, ймовірно попередні усні домовленості, досягнуті у Переяславі. Так, московський уряд вже тоді прагнув запровадити монополію на винокуріння, але безуспішно. Цього він не досяг навіть у XVIII ст.! Дійсно, у тодішній Московській державі ще існувала заборона на паління тютюну, на проживання у країні євреїв, тому логічно, що московський уряд прагнув завести в Україні подібні порядки, але й цього йому не вдалося зробити. Що стосується даних про арешт і заслання київського митрополита Сильвестра Косова, то вони є недостовірними. Однак ця звістка з’явилася не на порожньому місці. Відомо, що митрополит і українське православне духовенство взагалі відмовилися присягати Олексію I, не бажаючи, щоб УПЦ корилася Московському Патріархатові. Позиція митрополита викликала роздратування Б.Хмельницького, і, очевидно, гетьманські погрози були сприйняті за чисту монету, що й спричинило появу звістки про арешт С.Косова. Хоча у відомих документах, що відбивають умови договору 1654 р., укладеного представниками козацького та міщанського станів у Москві у березні 1654 р., не згадуюється про заборону українцям носити одяг польського крою, а простолюду — одяг з дорого імпортного сукна та чобіт-сап’янців, однак збереглися джерела 1654-1657 рр., які засвідчують насильства московських воєвод над союзниками — українськими козаками у Білорусі. Зокрема, полковник Іван Нечай скаржився на те, що царські воєводи відрізають козакам “оселедці” на головах. Досить достовірними є дані про прибуття в Україну відомого російського дипломата А.С.Матвєєва з грошима для виплати Війську Запорозькому, в окремих числах газети зустрічаються цікаві дані про задум грошової реформи у Московській державі, про подарунок Б.Хмельницькому царського каптана, про повернення з України до Москви царського дипломата Родіона Стрешньова. Варто відзначити наведений у газеті колоритний факт, який свідчив про “любов” українського народу до московитів, які тоді ще не встигли розперезатися в Україні: щоб убезпечити своє життя на зворотному шляху, посол мусив навіть поголити свою голову по-козацьки! Вищезгадані свідчення гамбурзької газети проливають додаткове світло на Переяславську раду та укладення договору 1654 р., який оформив російсько-український військово-політичний союз і об’єднав дві держави у своєрідну конфедерацію. Саме ці дані надходили до Європи й інформували зарубіжну громадськість про події, що відбувалися в Україні. Вони не втратили своєї актуальності й нині...

<< назад    

© 2006. Все права защищены.